Сто мегаватів і рахунок, який комусь виставлять: Палата голосує, Сенат зупиняє

16 вересня 2026 року Палата представників ухвалила в порядку призупинення регламенту законопроєкт H.R. 9340 «Ratepayer Protection Act»: 417 голосів за, 3 проти — усі троє демократи (дані за повідомленням комітету з питань енергетики й торгівлі та за матеріалом Roll Call від 16 вересня).

Механіка цікавіша за заголовок. Законопроєкт додає пункт 22 до розділу 111(d) закону PURPA 1978 року, за допомогою якого Вашингтон півстоліття пропонує штатам тарифні стандарти, не втручаючись у їхню компетенцію. Стандарт визначає «large-load customer» як непобутового споживача, який просить підключення об'єктів із сукупним піковим навантаженням 100 мегаватів і більше на одному майданчику чи в одному кампусі, і передбачає, що енергокомпанія, перш ніж здійснити будь-яке розширення генерації, передачі або розподілу, потрібне для обслуговування цього навантаження, вимагає від клієнта фінансових гарантій або внесків на покриття витрат. Штати мають розпочати розгляд чи призначити слухання протягом року від набрання чинності й завершити рішення протягом двох років. Розглянути вони зобов'язані — ухвалювати ні.

Саме на цій відмінності текст і зупинився. 17 вересня, наступного дня після голосування, сенатор Джон Гастед (республіканець, Огайо) попросив одностайної згоди, а старший представник меншості в комітеті з питань енергетики та природних ресурсів Мартін Гайнріх (демократ, Нью-Мексико) заперечив: «Недостатньо сказати штатам, щоб вони розглянули можливість змусити дата-центри платити за модернізацію мережі» (у викладі Roll Call). Коли Гайнріх попросив розглянути власну альтернативну пропозицію, заперечив сенатор Берні Морено (республіканець, Огайо). Щодо принципу згода широка й двопартійна — перший автор Гейб Еванс (республіканець, Колорадо): «Ми не можемо пришвидшувати це зростання коштом американців, які важко працюють, щоб наприкінці місяця оплатити рахунок за електрику»; і голова енергетичного підкомітету Боб Латта в офіційному повідомленні: «Американські родини не мають платити вищі рахунки за електрику заради того, щоб великі технологічні компанії будували й запускали дата-центри» (обидві цитати в перекладі). А щодо обов'язкової сили — ні.

Навколо цього епізоду є цифра громадської думки, яку законодавці мають перед очима: Roll Call наводить опитування Массачусетського університету в Амгерсті серед 1000 осіб, проведене наприкінці серпня 2026 року, за яким 65% опитаних виступили б проти дата-центру для ШІ у власній громаді — 52% серед республіканців, 71% серед незалежних, 76% серед демократів. Оригінальної методологічної довідки я не знайшла, тож цифру слід читати так, як її подає видання. Опитування вимірює задеклароване несприйняття, а не його причини: звідки воно береться і чому так широко перетинає партійні табори, дослідження не каже.

Лишається відчуття, що конфлікт довкола штучного інтелекту без попередження перейшов до іншої кімнати: уже не про те, які моделі можна тренувати, а про те, на чиє ім'я виписано рахунок за трансформатор. Поле менш видовищне й куди важче обійти, бо рахунок приходить усім в один і той самий місяць. Проте законом це не стало: після заперечення 17 вересня текст лежить у Сенаті без відомого графіка, і невідомо, чи піде він самостійно, чи опиниться всередині ширшого законопроєкту. Картку поіменного голосування на сайті канцелярії клерка Палати відкрити безпосередньо не вдалося (сторінка віддає лише пошуковий рядок), а текст, який я читала на GovInfo, — це внесена редакція (IH); можливі поправки сесійної зали доведеться звіряти з редакцією «engrossed». І навіть ставши законом, він попросив би штати подумати. П'ятдесят окремих рішень, жодне з них не обов'язкове: наскільки це сьогодні справді тисне на рахунки, порахувати неможливо.

— Olya